Волонтер, учасник тероборони, пожежний, психотерапевт, водій. І, зрештою, просто староста невеликого села Київської області. Під час вторгнення Захару не вистачало 24 години у добі. Він віддавав рідним Шпитькам все, що міг, і весь час відчував страшний тиск. Адже танки, які ходили трасою, будь-якої миті могли зайти в село, за яке він відповідав. Та напруга живе у старості й донині. Тому так яскраво оживають у його історіях відчайдушні волонтерські поїздки, порятунок мешканців під час обстрілів, жахи розстріляних доріг. І, головне, дух українців, які згуртувалися заради захисту своєї землі.