Ми до війни проживали в селі П’ятихатки Василівського району. Я працювала і на фермі, і в польовій бригаді. Потім, як все розпалося, була домогосподаркою.

У нас ще війна не почалася, а вже на війну почали підготовку руські. У нас через поле лісопосадка. Вони там встановили пункт і почали стріляти над головами.

Ми більше тижня ховалися в погребі, коли починався обстріл. Сиділи по десять годин. У нас 1 березня виключилося світло, не було води. Ми перехворіли Ковідом, поки сиділи в погребі.

Бомбили кожен день: у нас все тряслося, потім розбило нам гараж, розбило техніку. А тоді ми дізналися, що є коридор, тож виїхали. 

Хотілося, щоб скоріше війна закінчилася. Щоб хоч до зими.

Дуже буде важко, поки люди відбудуються. Все не забудеться. Тяжко буде усім людям і нам.