Я заміжня. Діти виїхали. З роботи розрахувалась. У перший день війни я приїхала на роботу у Дніпро і нас відправили додому. Кругом були черги, і я повернулась додому. 

Найбільші труднощі - з обстрілами. Бомби літають, а ми живемо. Приємних моментів немає, тільки шокуючі. Я нікуди не виїжджала, хочу жити з чоловіком. 

Я знайшла роботу у Нікополі, але неофіційно. Зате тепер поряд з родиною. З чоловіком і котами. 

Я займаюсь спортом, це мені допомагає долати стрес.

Думаю, війна закінчиться років через десять. А може й ніколи. Тому що комусь це дуже вигідно. Майбутнього немає, є тільки теперішнє.