Мені 66 років. Я мешкаю разом із чоловіком у місті Павлограді. У нас після вибуху, що був першого травня, повилітали вікна у квартирі – на балконі і в кімнатах. Ми вже замінили вікна. Від Фонду Ріната Ахметова отримали продуктовий набір.
Страшне, що робиться. Я не могла подумати, що росія на нас нападе. Страх, що вони нам тут накоїли. Наші діти поїхали, а ми залишились. Куди їхати? Ми вже у віці, живемо вдома.
Переживаємо за дітей, хлопців, за людей, які гинуть за Україну, за будинки, які руйнують. За все переживаємо, шкода всіх. Жили люди, і раптом таке – лишились домівок, скільки людей загинуло!
У нас працювали магазини, всі лікарні і аптеки. До сьогоднішнього дня проблем не було. Ми намагаємося тримати продукти про запас. Адже нікому невідомо, що і як буде далі.
Гинуть люди – це дуже страшно. У Маріуполі й Херсоні що робиться! Шкода дітей, людей. Бомблять, знищують будинки. Скільки вивезли дітей, людей: страшне, що робиться. Хлопці гинуть кожен день. Нічого приємного немає. Війна.
Чекаємо перемоги кожен день, віримо в ЗСУ і надіємось, що ми переможемо. Я хочу, щоб війна сьогодні закінчилась. Щоб відбудували Україну. Щоб люди жили і отримали житло всі, хто його втратив. Щоб налагоджувалось життя в країні і вона процвітала. Але потрібно, щоб закінчилась війна – це найбільше бажання.
