У перший день війни я не розуміла, що буде далі. Мене шокувало, що почалось пекло. Це не передати словами. Бомбардування тривали щосекунди. Це було дуже страшно. 

Я була з мамою та двома маленькими дітками. Мені допомагали сусіди: ходили по воду, готували їжу. Самотужки я б не впоралась. 

Я виїхала з дітьми спочатку в Мелекине, а потім - у Бердянськ. Звідти ми виїхали до Запоріжжя. 

Зараз я живу в Полтавській області. Чекаю тільки миру. Хочу повернутись в рідний Маріуполь. Мій чоловік – захисник міста. Зараз він у полоні. Чекаю його повернення щодня.