Кордун Олександр, 10 клас, Спеціалізована школа № 149 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Крошетецький Роман Миколайович

«1000 днів війни. Мій шлях»

23 лютого ввечері по новинам розповідали як збирати тривожний рюкзак. Зранку 24 лютого о п’ятій ранку пролунали перші вибухи та пролетіли перші літаки, після цього мене розбудила мама та сказала складати речі. Майже одразу після цього подзвонила сестра, вона жила біля аеропорту, який сильно обстрілювався та попросила тата, щоб він приїхав та забрав її до нас. Коли вони приїхали, я вже склав речі, мама зібрала всі документи і о сьомій ранку ми поїхали до наших родичів на західну Україну, але моя мама залишилася з сусідами у Києві, тому що її викликали на роботу та 25 лютого вона поїхала з сусідами у Київську область. Через 14 годин поїздки я приїхав з сестрою, татом, та бабусею в Хмельницький. По дорозі ми бачили багато військової техніки з військовими, які їхали на захист столиці.

Під час нашої дороги моєму тату подзвонив його знайомий друг, який служив у ЗСУ та сказав, що під Києвом вже летить 30+ гелікоптерів та йдуть повітряні бої.

Через декілька днів я подзвонив до мами, вона знаходилась в Макарові (Київська область), мама розповідала, що біля них йдуть бої та сильні обстріли. Тим часом я був з бабусею в селі у наших родичів, де ми дивились новини, де показували звірства росіян та те, як вони обстрілювали та стирали з лиця землі українські міста та села. Мама з сусідами змогла виїхати тільки через 2 тижнІ, коли наші військові змогли відтягнути ворога подалі та з’явилась можливість виїхати, але їм прийшлось їхати через замінований міст та дорогу, на щастя вони змогли виїхати та приїхати до нас.

Протягом того часу, коли я був в селі, ми бачили дуже багато літаків та техніки, яка їхала на захист України.

Потім я поїхав у сусіднє містечко, де була ще одна моя бабуся, там в квітні я почав навчатися в новій школі, де знайшов нових друзів. Після закінчення сьомого класу в липні я вперше за 4 місяці приїхав до Києва, дякуючи військовим, що вони дали змогу це зробити. Я зустрівся зі своїми друзями, але все одно було боляче дивитися на ті важкі бої, які продовжувалися на території України та дивитися наслідки дій російських військових.