"Болісний момент, коли я дізналась, що мій будинок згорів"

Я щойно закінчила університет. Жила одна зі своїм котом, працювала у Маріупольському центрі малого і середнього бізнесу, допомагала людям знайти свою справу.Також у Маріуполі жили мої батьки. Мій тато поліцейський. Він до останнього залишався у Маріуполі, скільки міг.

Напередодні 24 лютого 2022 року я збиралася у відпустку. Збирала речі до 6 ранку, потім заснула на три години, і мене розбудив дзвінок мого батька. Він сказав, що розпочалася повномасштабна війна і що у нашому місті вже чутно вибухи. Під час розмови я теж почула вибухи. Я зібрала більше речей, забрала кота, зателефонувала мамі, і ми поїхали з Маріуполя до наших родичів у Дніпро. У перший же день війни.

Коли ми виїжджали, то один виїзд з міста був уже закритий. Ми хотіли поїхати по Запорізькій трасі, але поїхали через наразі окуповану територію. Бачили як їдуть наші військові у бік Маріуполя, а ми їхали у протилежний - з міста.

Я дуже хвилювалася за батька, поки він був у Маріуполі. З ним майже не було ніякого зв'язку.

Було дуже важко читати новини з Маріуполя. Я надсилала повідомлення всім знайомим, щоб вони евакуювалися, але меседжі далеко не завжди надходили. А коли надходили, то евакуація відкладалася, тому що не було можливості вивезти людей.

Я спостерігала за тим, як наші воїни захищають "Азовсталь". Якийсь час я працювала на "Азовсталі" і розуміла, що там, де я ходила на роботу, все було знищене і розбомблене.

Найбільше шокувало те, як швидко розвивалися події, які масштаби руйнувань. Мене досі шокує те, як окупанти поводяться з людьми, з їхнім майном, з їхнім житлом. Як вони без докорів сумління знищують усе те, що люди будували роками.

Зараз я працюю у Тернополі у центрі підтримки ЯМаріуполь і продовжую допомагати мешканцям свого міста.

Я сподіваюсь, що війна закінчиться у цьому році. Я хочу повернутися в український Маріуполь і бути частиною відновлення свого міста.