Мені вже 83 роки. Я живу одна, страдаю болячками; три інфаркти перенесла, осліпла, тільки одним оком трохи бачу. Нікуди не ходжу, тільки в магазин за хлібом. 

Я дитя війни. Ще у 1941 році все пам’ятаю: солдатів, як стріляли, але нас, маленьких, ніколи не ображали. А ці зараз нас добиваюь до ручки.

У мене ліки дуже швидко уходять, а вони дорогі. Пенсії не вистачає - через два тижні я вже без грошей. Дуже трудно, дуже погано.

Шок від того, що ми жили, раділи, а тепер боїмося на вулицю вийти, щоб не бухнув снаряд по голові. Шокує ця війна жахлива.

А моє майбутнє вже на кладовищі. Я своє віджила.