Латиш Юлія, учениця 8 класу Центральненської гімназії Миронівської міської ради Київської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Іванова Раїса Іванівна

"Чому бути українкою – це моя суперсила"

Я українка – і весь обшир рідного українського неба хлюпочеться бездонним океаном у кожній моїй клітинці, а безмежні золоті лани добірного збіжжя наповнюють моє єство трепетним ароматом свіжого хліба. Я – українка, і генетичним кодом навіки вписана в мені і тисячолітня історія Київської Русі, і лицарський кодекс славетного українського козацтва, і культова «Червона калина» українських січових стрільців.

Я – українка, і вільнолюбний сковородинський дух заполонив мою зболену душу, і пророчі Кобзареві слова гаряче пульсують у моєму серці, і Лесина Мавка, підкорюючи світ своїм екранним втіленням, по вінця наповнює мене гордістю за мій нескорений народ.

Я – українка, і пекучими сльозами випалює моє єство проклята війна, бо розпачливим журавлиним зойком лунає в мені плач дитини-сироти, криваве удовине голосіння сповнює невимовним жалем, а чорна материнська туга підбитим птахом спадає на зранену мою душу.

У які світи податися, за які землі-моря помандрувати, до яких далеких зір полинути, щоб набратися життєдайної сили, щоб укріпитися тілом і духом, щоб свято увірувати у нашу перемогу, у твою перемогу, мій змучений український народе!

Яким богам поклонитися, яким святим упасти до ніг, щоб вимолити миру і щастя моїй багатостраждальній державі? До яких інопланетних цивілізацій звернутися за допомогою, бо стікає кров’ю моя рідна Вітчизна? Але ж я – українка! Наповню повні пригорщі святої материнської любові у своєї матусі, яка є для мене втіленням відданості і патріотизму; припаду спраглими вустами до бабусиної мудрості; схилюся низесенько перед дідусевою мужністю! А ще заповню своє серце золотими променями українського сонця, вберу у себе навіки сліпучу синь українського неба, напою свою душу силою рідної української землі!

Бо я – українка! Бо це – моя суперсила, яка змушує увесь світ спостерігати за нами, українцями, із подивом. Страшенно жаль, що у мене немає надзвичайних здібностей, бо так хочеться стерти цю рашистську орду із лиця нашої Матінки-землі!

А поки що… А поки що росту, мужнію, плету маскувальні сітки, вкладаючи у кожний клаптик свою супервіру у нашу перемогу. А поки що малюю малюнки і роблю обереги для наших героїв-захисників, наповнюючи їх своєю суперлюбов’ю і супернадією, закликаючи всі небесні сили зберегти життя наших воїнів.

ВИСТОЇМО! ЗМОЖЕМО! ЗДОЛАЄМО!

Бо ми – УКРАЇНЦІ!