Лідія розповідає про окупацію рідного Прибірська. Про голодних дітей, відсутність води та світла. Про те, як на мирних людей дивилися крізь приціл автоматичної зброї. 

Але люди зуміли не лише вижити, а й допомогти один одному. У Лідії вдома мололи муку, пекли хліб з того, що вдалося знайти. Хтось ділився водою з свердловини. Хтось роздавав сусідам молоко. 

Так і дотягнули до кінця березня, коли колони з ворожою технікою пішли на північ, залишаючи окуповані території.