Аліса з сім’єю прожила довгі три тижні в охопленому вогнем Маріуполі. Воду набирали з криниці, готували на вогнищі і навіть призвичаїлися до безперестанних російських обстрілів. Жінка каже, що настільки звикла до того, що в місті нічого не було, що опинившись на території, контрольованій Україною, щиро дивувалася продуктам в магазинах, мобільному зв’язку і навіть світлофорам. Аліса на все життя запам’ятала два найстрашніших для неї епізоди – як ховали в виритій траншеї тіла, загорнуті у білі простирадла, і площу біля вишки мобільного зв’язку, звідки можна було додзвонитися близьким, - з різних вуст на ній лунало єдине: «Ми живі».