Я з міста Миколаїв. Війна застала мене дома. Втеча від обстрілів, постійні тривоги, підвали, де ховалися від ракет – все це засіло в голові назавжди.

Вороги знищили водопровід, Миколаїв залишився без води. Спочатку носили воду в пляшках та відрах з річки. Потім – з криниць та басейнів. Було дуже важко, так як живемо на 7 поверсі, а ліфти не працюють. З нами живуть старенькі бабуся і дідусь. Через носіння важкого у мене виникли хвороби скелету, з'явилися грижі та зміщення хребців.

На жаль, мій чоловік був у довгому службовому відрядженні, він військовий, та знайшов іншу жінку. Наша сім'я розпалася… У мене 2 діточок - сину 10 років та доньці 8 років.

Небайдужі люди, волонтери, допомагали мені, коли ми бігали від обстрілів. Потім нас у місті Мукачево прихистили зовсім незнайомі люди, надали нам житло та харчі.

До війни я працювала психологом. Зараз роботи немає. Планую змінити професію. Біля нашого дому впала ракета та вибила всі вікна.

А в магазині поруч від ворожої ракети загинуло одразу 9 людей. Залишилось дуже багато таких місць у Миколаєві, що нагадують про страшну війну…