«Біля нашого будинку був мінометний обстріл»

Мені 35 років. Маю сім’ю. Жила в селищі Бердянське Маріупольського району Запорізької області, поряд з військовою частиною. Перший удар був по ній. Ми з чоловіком одразу зрозуміли, що почалася війна. Забрали дітей, двох котів і виїхали до свекрухи в Охтирку Сумської області. По дорозі зустріли колону російської техніки. На щастя, окупанти не чіпали нас. 

В Охтирці ми ночували в підвалі, бо російські літаки скидали бомби на місто. Одного разу біля нашого будинку був мінометний обстріл. Тоді ми знаходилися в будинку. Добре, що нас не зачепило. Все рівно було легше, ніж у Маріуполі. 

Нас жило у свекрухи 19 осіб. В Охтирці дуже добрі люди. Нас добре зустріли. Принесли нам одяг і їжу. 

До липня було дуже тяжко. Ми жили в очікуванні повернення додому. А потім взяли себе в руки. Знайшли роботу. У нас з’явилися нові друзі, які мають такі ж погляди, як і ми. Зараз уже легше.

Я думаю, що війна обов’язково скінчиться нашою перемогою. Ми на своїй землі, тому правда буде за нами. 

Хочеться додому. Але я не розумію, як житиму по сусідству з людьми інших поглядів. Тому, можливо, ми продамо свій будинок і переїдемо в інше місто. Або повернуться маріупольці, які підтримують Україну, – і тоді буде легше.