Із окупованого Маріуполя Дмитро разом із дружиною та сином з інвалідністю виїхали тільки 25 квітня 2022. Увесь цей час родина знаходилася під постійними обстрілами і шукала можливість врятуватися. 

"3-4 березня прилетіли міни. Загинули мої знайомі. В нашому мікрорайоні це були перші жертви. 

Зникло світло. Почалося мародерство. Син інвалід 2 групи. Я встиг купити ліки. Тотальне пограбування всього. Люди тягли все. Не було влади.

На моїх очах померла людина, яка задихнулася від астми.

13 березня дивом не загинули. Були в залі. Снаряди потрапили до центру перехрестя. Нас викинуло з дивану.  Я на підлозі, засипаний землею. В уламках. Почув крик сина. Вискочили до коридору. Обстріл не припинявся з ранку до вечора. Біля нас проходила лінія фронту. Щодня йшли вуличні бої. Ми не могли виїхати. Не було машини. Те, що ми не загинули, це велика випадковість.

На початку квітня обстріл тривав 8 годин. Наш будинок горів. Сусідні вже були зруйновані", - розповів житель Маріуполя Дмитро.