Я працюю на залізниці. У перший день війни я була на роботі. Згодом у нас почалися обстріли. Ми сиділи без газу та без води. Було дуже страшно, я досі не можу від цього оговтатись. 

Більше за все мене шокували події в Бучі. Як можна було катувати людей? Це якийсь жах. 

Ми вирішили виїжджати, коли окупанти вже наближались до нашої області. Я виїжджала з дітьми у Польщу, але я повернулася додому, бо відчувала себе зрадницею своєї країни. Я дуже сумую за дітьми. Майбутнє я бачу тільки в Україні.