Ми прокинулись 24 лютого від потужних вибухів. Жили місяць в постійному страху, спали в коридорі. В перші дні з магазинів змели все більш менш їстівне, тому деколи приходилось їсти консерви та економити запасену чисту воду.
Нам довелося покинути все - житло, навчання, роботу, друзів, та поїхати шукати безпеки в інший край України. Бігли з рідного міста на вщент забитому евакопоїзді з вірогідністю обстрілів у дорозі. Через постійні відключення світла діти не змогли навіть вчитися он-лайн зі своїми класами, перейшли до місцевої школи. Вже рік як ми не дома. Життя дуже ускладнилось, тому що немає свого дому, своїх речей, рідні та друзі тепер розкидані по всьому світу.
Для сина травмуючою була евакуація: багато людей з Харкова, багатьом було погано, багато дітей.
