Мої мешкали разом з батьками, моїми і чоловіка, у Краматорську. Наша донька вже доросла. Ми всі були вдома, ще спали, бо це відбувалося з самого ранку. Прокинулись не від вибухів, а від гуркоту ракети.

Трудність – це тимчасова втрата роботи, бо підприємство зупинилось. Зараз ми вже працюємо, але тільки у черговому режимі, час від часу, не в повному обсязі. Працюємо декілька разів на тиждень, найчастіше онлайн, або взагалі не працюємо. 

Взагалі те, що війна почалась, мене найбільше шокувало. В нас у приватному секторі газу взагалі немає - все на електриці, тому відсутність електропостачання – це велика проблема. Ні розігріти, ні опалення ввімкнути. Усе зупиняється. І нема змоги приготувати їжу. 

Город не садили, бо нас взагалі вдома не було - ми тимчасово виїжджали. Були в гостях у друзів на заході України, але вже вдома.

Наразі багато хто повертається додому. За моїми особистими спостереженнями – чимало людей. Всі знервовані, стурбовані. 

Вірю в нашу перемогу, в наших захисників, а коли і як війна закінчиться, то в мене таких передбачень немає. Бачу Україну тільки мирною. Єдина мрія наразі – що Україна переможе, настане мир і повернуться всі, хто виїхав. Звісно, деякі втрати непоправні, але я вірю, що Україна буде процвітати.