Коцюбайло Ірина

11-б клас, Юридичний ліцей імені Ярослава Кондратьєва Національної академії внутрішніх справ

Вчителька, що надихнула на написання – Довгань Юлія Володимирівна

Моя Україна майбутнього

Незламність духу й сила української нації – це поняття, яке знаходить своє вираження в довгому шляху історії та відродженні України як незалежної держави.

Українська нація має багатий історичний досвід, включаючи період козацтва, великі боротьби за волю та героїчні війни. Ця спадщина надихає українців і нагадує про їхню здатність перемагати. Завдяки цьому нам вдалося зберегти українську культуру, яка має важливе значення для формування національної ідентичності. Мова, музика, живопис, література та інші види мистецтва відображають багатство та різноманіття української культури, що підтримує почуття національної гідності.

Яскравим прикладом боротьби були люди, які, не дивлячись ні на що, не зламалися та в цей складний час зберегли нашу культуру. Усе це завдяки звичаям і традиціям, пісням, легендам та переказам, які передавались усно від покоління до покоління. Козаки мали свій власний епос та традиційну мову, яка стала основою для української літературної мови. Православ'я відігравало важливу роль у житті козаків. Церква не лише сприяла збереженню культурних цінностей, а й була центром освіти та письменства. На початку XVII століття було створено перші козацькі хроніки, які фіксували події та важливі факти того часу. Письменство сприяло збереженню історії та культурних традицій. Пращури мали контакти з іншими народами, які сприяли обміну культурними цінностями та збереженню їх різноманітності.

Україна була свідком і учасником численних воєн і конфліктів. Зокрема, Революція Гідності та конфлікт на сході країни підкреслюють готовність українців боротися за свою незалежність і суверенітет. Люди проявляють солідарність і громадянську активність у важливі моменти. Масові протести, гуманітарна допомога та інші акції свідчать про їхню готовність допомагати один одному.

Найважливіше – українці завжди мали бажання жити в незалежній країні та розвивати її на благо свого народу.

Це прагнення підтримує їхню незламність і силу в кожному новому випробуванні.

Мій родич Дмитро Коцюбайло (позивний Да Вінчі) – родом із села на Івано-Франківщині, та в 19 років у 2014 році пішов добровольцем захищати рідну країну

– лейтенант, командир 1 ОМБ “Вовки Да Вінчі” Збройних сил України, учасник російсько-української війни, член Проводу національно-визвольного руху “Правий сектор”. Також йому було присвоєно звання Герой України з врученням ордену “Золота Зірка”, нагороджено Хрестом бойових заслуг, відзнакою президента України “Національна легенда України”, орденом “Народний герой України”. По кількості досягнень можна зрозуміти про його любов до своєї батьківщини, свою відданість Дмитро показав, героїчно загинувши в Бахмуті (Донецька область). Поховали Да Вінчі на Аскольдовій могилі в місті Києві.

Ця людина до останньої секунди свого життя не покинула людей зі своєї роти та до кінця боролася за суверенітет нашої держави.

Перший день повномасштабного вторгнення був сповнений напруженням і тривогою. Міста та села переживали неспокійну активність ворожих військ, а люди шукали притулок та захист, сподіваючись на краще. Народ робив безліч різних речей, щоб допомогти Україні в боротьбі за перемогу. Люди збирали кошти для потреб армії. Волонтери і громадяни знаходили та розподіляли гуманітарну допомогу. Важкою військовою ситуацією було обтяжено багатьох людей, тому психологи надавали допомогу тим, хто потребував психологічної підтримки. Українська діаспора та інші країни надавали допомогу Україні на міжнародному рівні, включаючи санкції проти агресора та політичну підтримку.

Також я бажаю висловити своє співчуття та підтримку тим, хто пережив окупацію та війну. Ви пережили найскладніші часи, які вплинули на вашу повсякденну діяльність та психологічний стан. Ваша міцність та солідарність у цей час були надзвичайними. Ви боролися за свою незалежність і свободу, і ця боротьба вимагала від вас великих жертв. Виходити на мітинги в Херсоні та інших містах під час окупації це великий крок, на який наважиться не кожен, з голими руками йти на танк це дуже сміливий вчинок, який вкотре доводить незламність і непокірність нашого роду.

Українська нація довгий час проявляла незворотню силу й відданість своїм ідеалам. Наші незламність духу і є символом незалежності, гідності та готовності до подолання будь-яких перешкод на шляху до кращого майбутнього.