Я з Херсонщини, тут проживав і під час окупації, нікуди не виїжджав. У моєї дитини – інвалідність, і ми не збиралися виїжджати.

В окупації було тяжко з ліками. Наші аптеки позачинялися, бо ліки закінчилися. Лікарні вже не було, і ми в Берислав їздили. Мати перенесла інсульт, у неї цукровий діабет, а ліків не було. 

Подзвонив кум і сказав, що війна почалася. Потім ми почули вибухи під Новою Каховкою. Хлопець працював у Таврійському вагонному депо. Прокинувся від вибухів о п’ятій ранку. Військова частина біля депо була, і туди ракета прилетіла. Я поїхав його забирати десь о 15:30, і там усе вже було окуповано, купа техніки була. Людей зупиняли і вже не пропускали. Дуже страшно було.

Шокувало, коли зайшли «ДНРівці». 1 березня у село заїхала колона. 

Вони все грабували, заходили в будинки, порожні займали. Моя сусідка виїхала на заробітки ще до війни, тож її будинок відчинили і ввійшли - і нічого не можна було сказати. 

11 листопада сусід прийшов і сказав, що приїхали наші – з українськими прапорами, з нашою символікою. Першою розвідка зайшла. Ми раді були, зустрічали їх. 

Мої батьки зараз сюди переїхали, і теща з тестем теж. Батьки проживали в селі  Бургунка, яке зараз добивають. Люди звідти сюди виїхали. 

Я вважаю, що війна повинна закінчитися нашою перемогою, іншого варіанту не може бути. Хотілося б, щоб скоріше закінчилася війна, щоб люди не гинули. Військових уже стільки загинуло! Головне – життя людське зберегти. Все буде добре.