Сахацький Павло, 17 років, с.Вознесенка Мелітопольський район Запорізька область, Вознесенська гімназія «Орієнтир» Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області

Есе "Один день"

На вулиці весна. Через сірі та важкі хмари немовби проглядає блакитне та веселе небо. Таким прозорим воно може бути тільки весняної пори. Для більшості людей, весна - це улюблена пора року. Вона асоціюється зі свіжістю, зародженням нового життя, пробудженням і любов’ю. Здається, все оживає, квітне, буя. Та не цієї весни.

У народі кажуть, що один день може перевернути все догори дригом. 

І сталося… Якось увечері почув материнські сльози, галас і ще багато чого незрозумілого для мене, бо на той час мені було лише вісім років. А через декілька тижнів батько покликав мене до себе і сказав: «Павле, мені треба збиратися на війну, залишаю матусю на тебе, бо ти - майбутній захисник, ти - чоловік, розумієш?».

Я тихенько кивнув головою, звичайно, що так хотілося заплакати, покласти голову на батькове плече, але я мусив триматися… Заради матусі… Заради життя… Заради майбутнього… Отак я став свідком страшного часу і дня, в той день для мене почалася війна.

Чи міг я подумати, що колись доведеться не тільки чути страшенне слово війна, розруха, голод, розбиті будинки, стогін, плач, а й відчувати серцем і душею весь біль.  

Тепер уже я десятикласник і мені п’ятнадцять.

Сьомий рік моя родина відчуває неспокій. Сьомий рік Україна потерпає від російської агресії. І сьомий рік я усвідомлюю реальність сьогодення. Руйнуються мрії, бо після 9 класу хотів вступити до спортивного коледжу. Не зміг, тому що матусю не залишу на самоті.

А про себе думаю: «Чому сім’ї розпалися? Як же діти Донбасу? Вони теж мали родини, мрії, а в якийсь час земля, ніби зійшла з орбіти. Дехто переїхав до родичів, хтось вимушено залишив все і подався до іншого міста. Та найстрашніше, якщо родина назавжди когось втратила. Чому війна в наше дитинство прийшла непрошеною?..»

Батько Ігор розповідав, що діти  та  дорослі в зоні АТО адаптуються до війни, щоб вижити. Вони мусять звикати до того, що поруч військові й бойова техніка, що не можеш включати світло, що твої вікна закладені мішками з піском чи забиті деревом. Внаслідок збройного конфлікту на Донбасі страждає значною мірою цивільне населення. І лише щоб перерахувати проблеми, з якими стикаються звичайні люди через війну, знадобиться чимало часу.

З 2014 року тисячі українців стали волонтерами. Вони допомагають військовим і переселенцям навіть тоді, коли в інших опускаються руки. Говорять, що великі справи роблять разом. Учні Вознесенської гімназії «Орієнтир» та я особисто беремо участь у волонтерських проєктах: «Великодній кошик», «Подаруй іграшку дитині», «Вітальна листівка». Відвідуємо родини загиблих в АТО, намагаємося підтримувати та допомагати. Ми спілкуємось і переживаємо горе разом. 

Мій народ вже натерпівся, але і досі проходить страшні випробування. На жаль, боротьба ще триває.

Якби дорослі почули наші розпачливі думки: «Зупиніться!»  Як би ж я тільки міг встати між нашими бійцями і ворогами та у весь голос закричати: «Досить! Ви – люди, ви – браття, ви не повинні ворогувати, досить! Скільки ще треба смертей?!» Та що я зроблю? Порівняно із запеклою війною, я – просто маленька пилинка, яка не в змозі щось зупинити. І все, що мені залишається робити, – молитися і вірити, що батько повернеться в родину, гармати, нарешті, замовкнуть, і в Україні запанує мир.

Напевно, за всі роки свого існування Україна та її народ завжди за щось боролися. Через те мені здається, що в українцях ще з самого початку закладений «ген боротьби», який змушує  ніколи не мовчати і боротися за краще майбутнє. Я пишаюся своїм татом Ігорем, адже він захищає не тільки мене, а й усіх людей нашої держави.  Не побажав би нікому пережити те, що відчуваємо ми з мамою, коли батько знову повертається в зону АТО. Цей час здається нам вічністю.

Словами видатного мислителя Чарльза Діккенса хочу звернутися до людства: «В цьому світі користь принесе кожний, хто полегшує ношу іншої людини». І навіть якщо все довкола буде горіти та руйнуватися, ми повинні зберігати людяність та піклуватися про інших. Я закликаю людство не тільки задуматись, але й зробити все можливе заради миру на Землі!