Перебитюк Марія, учениця 9 класу Смолінського ліцею №1 Смолінської селищної ради Кіровоградської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шікільова Євгенія Олександрівна

Війна. Моя історія

Як вплинуло вторгнення, а точніше війна… Війну я зустріла в затишному селищі Смоліне, що на Кіровоградщині. Ми жили тихо, мирно. Батько – лікар-стоматолог, брат працює на Новокостянтинівській шахті – електрослюсарем підйому (до речі, на всю Україну лише три уранові шахти, які забезпечують енергетичну незалежність наших АЕС – добувають уранову руду, а з неї роблять ядерне паливо). Батько одразу за сусідом пішов добровольцем захищати кордони нашої держави в 121 батальйон територіальної оборони. П’ять місяців служив на Кіровоградщині, а з серпня почав визволяти Херсонську область від рашистських загарбників.

Що відчувала на той період наша родина? Це молитви за батька зранку і ввечері перед сном. Це постійні переживання за нього, коли йому телефонуєш, а оператор говорить, що ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності. Батько старався набрати нас хоч раз у день, щоб сказати, що він живий. Але одного разу оператор повідомив, що «ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності назавжди».

Ви знаєте як страшно, коли приходять люди з військкомату і повідомляють, що «вашого батька вже немає в живих». Він віддав найдорожче, що в нього було – це своє життя, захищаючи нашу Батьківщину. Коли ти втрачаєш рідну людину – це дуже боляче, людину, що стала тобі підтримкою і опорою, другом, батьком з великої літери. Я розумію, що батько пішов до лав ЗСУ захищати свою родину, в першу чергу. Тому що в перші дні війни ще не було відомо наскільки росіяни окупують нашу землю. Кіровоградщина мужньо готувалась дати відсіч наступу російській орді. Але в серпні місяці перед їхнім підрозділом було поставлено  завдання – це деокупація Херсонщини. Мій батько служив у медичній службі. Підірвався на міні під час виконання чергового завдання. Він назавжди пішов із життя, як воїн, що захищав свою Батьківщину.

Перед тим, як він пішов служити до лав ЗСУ, він мені сказав таку фразу: « Коли тебе запитають, що твій батько робив під час повномасштабного вторгнення рф до України, тобі не соромно буде відповісти, що він став на захист своєї країни». 

Перераховуючи все вище сказане, я можу констатувати той факт, що ця війна кардинально змінила моє життя. Я в 14 років залишилась напівсиротою, ця війна змусила мене подорослішати на 10 років одразу. Тому можу сказати лише одне: «Скорішої перемоги нашій державі та Слава Україні!».