Паюк Альбіна, учениця 8 класу Шаровечківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Хмельницької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Завгородня Оксана Миколаївна

Війна. Моя історія

Про повномасштабне вторгнення я, як і всі, дізналась на світанку 24 лютого 2022 року. Проте усвідомлення того, що відбулося, прийшло до мене згодом, коли перед нашою сім’єю постав вибір: виїхати за кордон, або залишитись в Україні.

На той час, мій батько перебував на роботі за кордоном, та одразу прийняв рішення повернутись додому, щоб боронити Батьківщину. Також він наполягав, щоб ми з матір’ю залишили територію України, оскільки йшов повномасштабний наступ ворога.

Мати розривалась між бажанням вберегти нас та допомогою батькові, який вже пішов добровольцем на війну. До волонтерської діяльності матері долучались також і я з сестрою, ми виконували посильну для нас роботу: нарізали тканину для маскувальних сіток, робили заготовки на окопні свічки, пекли печиво, яке згодом пакували у посилки для військових на фронт.

Найбільше наш батько радів листівкам для нього та його побратимів, які ми вкладали у кожен пакунок.

Як згодом казав наш тато, саме ці невеличкі клаптики паперу додавали їм сил та наснаги та нагадували про те, заради чого вони ризикують життям.

На жаль, батько приїздить додому рідко, я за ним дуже сумую. Кожен вечір молюсь про перемогу Україні, навернення для наших ворогів, прошу Господа захистити батька, зберегти життя йому і його побратимам.

Незважаючи на те, що війна затягнулась, дивлячись на мою сім’ю, я розумію, що лише віра в Збройні Сили України та наша допомога їм наблизить Перемогу. Тому, незважаючи на втому та буденність війни, ми маємо пам’ятати, що на передовій все ще є ті, хто заради нас ладен віддати найдорожче...