Мені 21 рік, я з міста Пологи. Спочатку не могла зрозуміти, що війна почалася. Тому що було спочатку тихо, а коли вони до нас 3 березня заїхали, то вже стало зрозуміло. Я там десь чотири місяці просиділа в окупації.

Спочатку була гуманітарна катастрофа. Врятувало, що у нас в погребі були свої продукти. Зараз там залишилися бабуся і тато, то там проблема з ліками - їх взагалі немає.

Росіяни ходили по домівках, і було дуже страшно. Для мене це був постійний страх і шок. В деяких сусідів вони забирали машини, і не тільки машини. Було зрозуміло, що потрібно тікати.

Я виїжджала до Запоріжжя з волонтерами разом зі своїми знайомими. Тут я більш-менш спокійна. Труднощі тільки в тому, що іноді й сюди прилітає. 

Батько і бабуся не виїхали, бо не хотіли залишати свою домівку. Зв'язок дуже рідко тримаємо: тато десь там шукає зв'язок, але це буквально на декілька хвилин.

Ми дуже надіємося, що війна закінчиться скоро.