Війна повністю перевернула наше життя. До війни моя донька займалася спортивно-бальними танцями, ми їздили в клуб до Купянська, там чудові вчителі, було багато друзів. Зараз всі роз’їхались, клуб зруйновано рашиською ракетою, життя стало на паузу, просто чекаємо кінця війни.

У мене була робота, працювала бухгалтером у фермерському господарстві. Зараз робота стоїть, оскільки фронт за 16 км.

Ми є першим селом після нуля. Назвати це життям не можна, це проживання днів. Багато знайомих загинули або від обстрілів, або на полі бою. Мені дорослій важко з цим жити, а що казати про дітей… Ми не знаємо що буде завтра.

Шокували постійні обстріли, життя в підвалах. На початку були закриті всі продуктові магазини та аптеки. Допомагали волонтери. На згадку залишився  прапор, підписаний військовими, які перші зайшли до Борової після деокупації.

Кожного дня поблизу обстріли, нещодавно в сусідньому селі було 17 прильотів, розбита школа, в подружки доньки повністю розбили будинок. І так щодня…