У перший день війни у Бахмуті було дуже гучно. Далі почалося справжнє пекло: постійні обстріли та невідомість, що буде далі. Будинки руйнували на очах, люди гинули, йдучи вулицею.
Серед моїх знайомих багато тих, хто зник безвісти.
Було дуже важко виїжджати з міста через те, що я не могла усвідомити, що більше ніколи не побачу рідний дім. Я не хотіла залишати домашніх тварин, тому забрала їх з собою. Зараз у Дніпрі ми живемо у небайдужих людей, які не беруть з нас грошей за оренду.
На пунктах видачі гуманітарної допомоги у Дніпрі я часто зустрічаю переселенців з Бахмута і радію, що люди прийняли правильне рішення та виїхали. Сподіваюсь, що всі ми скоро повернемось додому.
