До війни я жила в Запоріжжі, навчалась у медичному університеті. Все будо чудово, як у іншому житті. Війна почалась після зимових канікул. Я лягла спати досить пізно, а о п’ятій ранку 24 лютого мені зателефонувала мама та сказала, що почалась війна. Через два місяці я з родиною виїхала в Рівне. Потім повернулись додому до Галіцинового. 

За час війни мене найбільше шокували обстріли. Я залишилась з бабусею, бо не можу її покинути. Багато моїх знайомих загинуло. Все це тяжко згадувати. 

Моя бабуся допомагає плести сітки для військових. Я намагаюсь налаштовуватись на перемогу. Чекаю миру та толерантності у суспільстві, щоб військові мали змогу відновитись після війни.