Війна зруйнувала наше життя. Ми втратили все: домівку - вона повністю зруйнована, втратили роботу, друзів, родичів. Я не могла повірити, що все це відбувається насправді з нами. Що це не страшний сон. Так страшно і ти нічого не можеш зробити. Так це було дуже важко. Я інвалід 3 групи і моє життя залежить від прийому ліків. Як ми їх здобували - це справжній квест. Їжі, поки були в Маріуполі, не було взагалі, але від шоку нас постійно нудило і їсти не хотілось. Як вирвались у Нікольське, добували їжу за неймовірні суми, їли один раз на день, у кожного було все розділено. Неможна було знайти хліба і муки, яйця по 150 гривень, гігієнічних засобів обмежено. Було дуже важко.

Травмуючих подій було дуже багато, нажаль. Ми були під обстрілами з початку вторгнення і до 5.03. Потім це стало просто жахіттям, і ми вирішили або сьогодні або ніколи. Так і сталося. На наступний день в наш дім прилетіла ракета. Багато мертвих людей лежало просто по вулиці, також ми потрапили під обстріл градів, коли виїжджали. Досі не можу повірити, що ми врятувались.