До шістнадцятого березня я залишалась в Маріуполі. Жила з родиною під обстрілами. Запаси їжі у мене були, навіть ділилась з сусідами. Взагалі всі ділились тим, що було. Коли замерзали діти, віддавали речі, які були. Навіть доводилось самотужки робити підгузки. 

Найбільше мене шокували поховання людей у дворах. Цю картину я побачила, коли виїжджала з міста.

Маріуполь горів, на вулицях лежали тіла. Багато людей загинуло, коли вони йшли за водою. У багатьох людей не було їжі. 

Я з родиною спочатку поїхала до рідних на Хмельниччину, потім переїхала до Кам’янського, бо чоловіку тут запропонували роботу. Зараз чекаємо миру та повернення додому.