Я прокинулась зранку, щоб зібрати дитину до школи і йти на роботу. Але на телефон прийшло повідомлення від вчителя, що до школи дітей не вісти, тому що російські війська почали вторгнення.

З перших днів війни перестали працювати банки, не було можливості зняти гроші. Не працювали аптеки. Не возили продукти. З 12 березня вже не було ні світла, ні газу. Від вибухі  вилітало скло у вікнах. Спати доводилось в коридорі, біля дверей, застеливши підлогу теплими речами, закриваючи руками дитині вушка, щоб він міг заснути.

Більше всього не вистачало води. Було дуже холодно. Їжу та воду возили волонтери, але коли вони будуть ніхто не знав. На вулиці знаходитися було не безпечно. Багато людей було поранено і вбито під час черги за водою, їжею, або в очікуванні автівки для евакуації.

Шокували перші загиблі 25 лютого - біля лікарні вбили 4 людей, серед яких була наша знайома. Це шокувало й ще більше й, тому що ми не були до цього готові і до останнього не вірили що розпочнеться війна.  

Я виїхала з дитиною і батьками з рідного міста. Зараз живемо в орендованій квартирі. Багатьох знайомих ми втратили. Ми втратили домашніх улюбленців. Моє житло та житло батьків зруйновано. Все вигоріло. Я не маю друзів, роботи, машини та життя, яке я любила і яким жила. Дуже важко жити і розуміти, що стіни, в яких ти зараз живеш, не твої.

Вражає сміливість волонтерів, щедрість нашого народу, які лишившись всього, віддавали останню копійку на допомогу нашим захисникам. Це дійсно дуже зворушливо.

До війни я працювала бухгалтером. Зараз працюю продавцем.