Я жила в селі Любимівка. Працювала вчителькою у школі і обробляла землю, тому ні в чому собі не відмовляла. Під час війни втратила все, що мала.

24 лютого, коли готувала обід, почула з вулиці гуркіт. Я вийшла подивитися, що там. Побачила колону військової техніки. На ній сиділи російські солдати зі зброєю. Я була шокована.

Окупанти зайшли до мого будинку й наказали сидіти у своїй кімнаті. Самі облаштувалися в інших кімнатах і жили так чотири дні. За цей час наша армія розбомбила багато їхньої техніки. Російські військові не очікували такого – ховалися в погребах.

Мене шокувало те, що росіяни прийшли не лише воювати, а й красти. Поки я була в погребі, вони перерили все в будинку, забрали всі золоті вироби і гроші. Також вкрали трактори. Тепер я не можу зібрати врожай.

За час війни батьки втратили здоров’я, дуже постаріли і посивіли.

Я виїхала разом з односельчанами. Ми на свій страх і ризик організували колони. Зеленого коридору не було. Перетнули багато блокпостів. На кожному окупанти перевіряли телефони, документи, речі, у чоловіків шукали татуювання. Ми плакали, коли доїхали до Оріхова й побачили наших воїнів.

Я телефоную людям, які залишилися. Від них знаю, що багато будинків пограбовано і зруйновано, у тому числі мій. Мені нікуди повертатися. Тяжко у моєму віці починати все з нуля. У Запоріжжі багато переселенців, тому важко знайти роботу. Не знаю, що чекає на мене в майбутньому.