Я з Харківської області. З перших днів війни наше село опинилося під обстрілами. Постійні стрілянина та гепання. Було страшно виходити з дому. Село сильно зруйноване. Багато будинків пошкоджені, дороги та інфраструктура знищені. Ми залишалися вдома до останнього, намагаючись вижити і підтримувати одне одного. Згодом ми з чоловіком вирішили виїхати.

Волонтери допомогли нам залишити село. З собою ми взяли лише одну сумку, бо більше нічого не було можливості забрати. 

Зараз я живу, чекаючи миру. Кожен день сповнений надії, що війна закінчиться і можна буде повернутися додому. Мрію, щоб життя стало спокійним.