Мені 50 років. Я з дружиною і дітьми жив у селі Водяне Запорізької області, що неподалік від Енергодару. Дружина з сином виїхала одразу, коли почалися обстріли, бо син перестав нормально спати, а я залишився. Бачив, як проходив референдум: під контролем російських військових з автоматами.

Виїхав місяць тому, коли дізнався, що російські військові почали забирати людей у підвали. Зараз живу з сім’єю в Запоріжжі. Нещодавно телефонували знайомі й сказали, що у наш будинок заселилися російські військові.

З самого початку війни зникло світло й інтернет. Магазини спорожніли. А зараз у продажу лише російські товари. Вони зовсім несмачні, а ціни на них високі. Ліків не вистачало. Виїхало багато медичних працівників.

Щоб виїхати, потрібно було зареєструватися в адміністрації, що знаходиться в Енергодарі. На блокпостах говорив, що заберу дружину й повернуся разом з нею назад. Довелося збрехати, щоб випустили. Зараз, наскільки я знаю, яку причину не вигадуй, все одно не випускають.

Я не працюю - маю третю групу інвалідності. Отримую виплати як внутрішньо переміщена особа. Сподіваюся, що скоро можна буде повернутися додому. Думаю, до літа війна закінчиться.