Мені 37 років. У мене є чоловік і два сини, шести і чотирнадцяти років. Ми жили у Харкові. У перший день війни, відразу як почули вибухи, зібрали речі й виїхали в Полтаву. Коли виїжджали, бачили, як літали винищувачі і їхали танки по окружній дорозі. Були величезні затори. Ми більше стояли, ніж їхали. 

Кілька разів їздили додому. У будинку пошкоджені вікна. Неподалік – зруйновані гаражі. Поки що небезпечно повертатися, тим паче з дітьми. Рідні також роз’їхалися. 

У Полтаві ми отримуємо гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. І пересічні люди допомагають. Ми дуже вдячні всім. 

Зупинилися в Полтаві, бо тут живе моя мама. Однак ми окремо винайняли квартиру, бо з нею мешкає брат. 

Надіємося, що війна закінчиться хоча б через рік. Мріємо повернутися додому. Хочеться, щоб усе було так, як раніше.