Наше село знаходиться 8 км. від кордону з росією. Майже 1,5-місяці ми жили під обстрілами, без світла і зв'язку, ховаючись в підвалі. В квітні ми змогли виїхати з мамою 87 років і донькою. На початку червня наш будинок було зруйновано, зараз повертатися нікуди. 

Спочатку ми були одрізані від району. Полиці магазинів були пусті, хліб пекли самі і їли те, що було в погрібі.  Бачила, як в жінку, яка їхала на велосипеді, влучив снаряд. Її частини тіла збирали кілька днів. Наше село сучасне і квітуче зараз як з фільму жахів.

Донька до війни ходила в школу мистецтв, де вчилася танцювати, малювати і грати на фортепіано. Зараз у нас немає можливості продовжувати навчання. Вона місяць прожила під обстрілами. Боялася спати, спускатися в підвал, темноти.