Я з Харкова. Батьки мешкали в селищі Золочів Харківської області. Я виїхала спочатку в Полтаву, а потім – у Вінницю. Мама з меншим сином виїхала до Кам'янця Подільського, а батько воює. 

24 лютого я прокинулася від вибухів. Відразу сходила до магазину й купила все необхідне, набрала води з джерела. Ввечері поїхала до кумів, бо було небезпечно залишатися в мікрорайоні Салтівка. Перший тиждень не могла прийти до тями. Бачила, як пролітали ракети і як літаки скидали бомби. Дня три-чотири була настільки знервована, що взагалі не їла.

Спочатку я виїхала з рідними в Харківську область. Потім ми повернулися додому по речі й кота та допомогли виїхати людям, які жили неподалік. На жаль, кіт не витримав стресу й помер. Ветеринар сказав, що в нього не витримало серце. 

Я знайшла роботу у Вінниці. Мені сподобалося місто. Тут хороші люди. Всі допомагають. І в Полтаві жінка безкоштовно знайшла нам житло. Поки що не планую нікуди їхати. Лише в Харків, коли закінчиться війна. Мрію, щоб це сталося якомога скоріше. Хочу, щоб батько повернувся додому. Зараз він у Бахмуті. Періодично виходить на зв’язок.