Москаленко Любов, бібліотекар, Хмелівська сільська бібліотека-філія КЗ "Хмелівська публічна бібліотека Хмелівської сільської ради роменського району Сумської області

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Нам судилося жити в непростий час. Таке відчуття, що ми перебуваємо  у двох різних світах, які поділяють наші життя на «до» і «після». І саме зараз, під час війни, ми дуже гостро це відчуваємо. Нам доводиться витримувати багато болючих моментів, які, здається, неможливо пережити. І вони просто нещадно знищують нас. Особливо, коли це стосується наших дітей. Кожен день, кожну хвилину життя випробовує нас на міцність. У кожного своя історія і в цій історії кожен герой.

Ця історія про бабусю та її близьких людей. Про один день із життя, який став пекельним для всіх та про один телефонний дзвінок, який став пеклом для бабусі.

День, як завжди розпочинався звичайними хатніми справами. Голова була зайнята думками про рідних людей, та про минулу ніч, яка знову пройшла у безсонні та тривогах. І, ніби відчувши думки, тишу розірвав телефонний дзвінок, який в одну мить змінив усе. На екрані телефону висвітилося ім'я доньки.

Увімкнувши слухавку, почула, як з динаміка долинув крик, а не звичайні слова вітання з добрим ранком: - "Мамо, у нас приліт… В школу… Кирюша там…"

Ноги підкосилися, думки з шаленою швидкістю малювали жахливі картини у голові. Палаюча школа, її рідненький внук. Перед очима спливло дороге обличчя. З грудей вирвався крик відчаю: -" Живий?.."

Та донька вже не відповідала. Телефон мовчав,  або ж оператор відповідав, що абонент знаходиться поза межею недосяжності. Немає нічого страшнішого від невідомості. Почало трусити. Здалося, що стоїть одна однісінька на морозі й не може ступити й кроку.

І раптом дзвінок: - "Мамо, вони в укритті. Рятувальники по одному дістають їх з-під завалів."

Знову почала дихати. Її хлопчик живий. Струмок гарячих сліз потік по обличчю. Тільки б почути його голос. Аж знову дзвінок: - Бабусю, я живий. Мене Боженько врятував. Товариш Даня мене за ручку смикнув і важка брила впала поряд. Мені тільки вушко битим склом  посікло.

І вже через секунду: - "Це за те, що я був неслухняним."

І сльози рікою. Бо могло ж бути все інакше. Яке ж дитинство у цих дітей? Його немає, його украли. І вже не важливо було, скільки витрачено сил та нервів. Головне, що її Кирилко живий. Він вистояв перед обличчям жаху.

І вже до доньки: - "Доню, як ти? Як наш хлопчик? - Уже все позаду. Він біля мене. Тримає мене міцно за руку, як тоді, коли був ще зовсім маленьким. Я мало не збожеволіла від того, що не могла його знайти. Не могла пробитися до нього крізь вибухи та дим. А коли побачила, що живий, враз сонечко засіяло. Дякую, що ти, навіть на відстані, була з нами."

Вдихнула повітря, але тривога все ще не полишала. Бо недалеко від школи - садочок, в якому перебував її менший внук. Вікна в садочку геть усі повилітали від вибухової хвилі.

І будівля нагадувала тепер сліпого, який вдивляється у вічну пітьму, намагаючись щось розгледіти та  марно. Все обійшлося добре, але й досі у вухах дзвенів голос меншого: - "Бабусю, я так злякався, у мене й досі колінця трусяться". І так захотілося його пригорнути до себе, заспокоїти. Але між ними була відстань. Лише подумки огорнула його своєю любов'ю і гнівно прокляла тих, хто насмілився відбирати життя найдорожчих їй людей.

Скільки ж іще лиха принесе ця клята війна, скільки ж іще горя доведеться пережити, щоб нарешті всі могли спокійно жити ? Ніхто не зможе дати відповіді на ці запитання, лише час.

Ця історія базується на реальних подіях, які відбувалися в багатостраждальному, але героїчному місті Суми, що знаходиться в північно – східній частині України, неподалік від кордону з ворогом. Історія, яка відображає тисячі подібних доль. Бабуся до останнього не втрачала надії. Вона її берегла, навіть тоді, коли вогонь поглинав усе навкруги, а від вибухів здригалася земля.  В той час вона думками зверталася до Бога, а душею волала до справедливості.

Кожною клітинкою свого тіла відчувала біль людей та страх ні в чому невинних дітлахів. І єдиним її бажанням було, щоб війна не крала дитинство наших дітей, не руйнувала школи та наше майбутнє. Це трагічна історія, яка закінчилася для її героїв щасливим кінцем, але вона змусила багато  чому навчитися: цінувати кожну хвилину свого життя, свою родину, берегти мир та спокій.