Рак Іван, учень 8 класу Опорного закладу освіти «Верхняцький ліцей Христинівської міської ради Черкаської області
Вчитель, що надихнув на написання есе - Цимбалюк Мирослава Савівна
"Чому бути українцем – це моя суперсила"
Дійсно, бути українцем – це суперсила. Це та глибока і свідома національна високість кожного з нас, яка возвеличує націю українців з-поміж усіх націй у світі. Я пишаюся тим, що належу до такого самобутнього народу, як українці, бо відчуваю силу, що напоює мене безмірною блакиттю українського неба, веселковими барвами нашої держави, віковічним синьо-жовтим знаменом, предковічним тризубом – древнім знаком, символом триєдності – мудрості, знання і любові.
Хіба не такими чеснотами наділені українці? Наш народ, безперечно, кохається у знаннях минулого і прийдешнього, а то й кидає оком у майбутнє, прислухається до мудрості віків, зростає у любові до країни, родини, людей, історії, досягнень минулих і прийдешніх поколінь.
Коли в моїй уяві постають обриси України або ж я їх малюю своєю юнацькою фантазією, то бачу в самому центрі старої матінки-Європи мальовничу державу Україну – землю, обведену хвилястою, ламаною лінією, звивистою стрічкою, ніби своєрідною пуповиною-оберегом, пуповиною, яка вросла в нашу землю і єднає нас із нею. Та символічна пуповина так єднає, як з’єднані у світі дитина і матір, святе й прекрасне, безмежне і єдине, любов і надія, неповторність і безпосередність.
Я – українець! Я гордий з того, що народився на цій землі і зрозумів, що немає кращого неба, ніж небо України, що немає кращої землі, ніж наша предківщина.
Реве ревучий Борисфен, ламає пороги Дніпро-Славутич, немов той предковічний мудрий дід-сторож. Він розбиває об свої пороги пінисті хвилі, немовби хоче показати не тільки свою непохитність, але й незламність і стійкість його дітей – українського народу. Бо він свідок козацької минувшини, звитяжних боїв козаків-характерників, наших славних, легендарних предків.
Та чи не мають такої козацької запальної вдачі наші захисники, воїни ЗСУ? Так, в жилах кожного з них тече козацька гаряча кров, незламний дух і воля до життя, готовність захищати рідну землю від посягань ворогів. Ось чим вирізняється наша нація, наш народ.
Адже українському роду – нема переводу! Стають у ряди підтримки, захисту та оборони наші волонтери, донатять від малого до великого всі люди, приходять на допомогу пересічні жителі сіл і міст, областей та цілих регіонів. Українська сила – у підтримці, у незгасному вогні, що палає у кожному серці, в кожній домівці, в кожній родині, в кожній оселі, в кожному бліндажі, в кожному танку, в кожному окопі – по всій Україні.
Б’ються серця по всій українській землі, зливаючись у велике палаюче серце нації. Ось чому я пишаюся тим, що є українцем!
Усвідомлюю одне: українському народу доводиться жертвувати найдорожчим – життями своїх найкращих синів. Але це лише запалює нас, єднає у прагненні перемогти, множить і укріплює зусилля очистити рідну землю від російських сатрапів, сепаратистів та агресорів, принести мир в Український дім. Схиляюсь до думки, що багато років наша земля не знала війни. Вона жила в мирі, злагоді та достатку.
Але з 2014 року полум’я війни охопило нашу державу і розгорялося вісім років, випробовуючи наш народ на міць і силу, на волю і витримку. Проте з лютого 2022 року з моменту підступного повномасштабного агресорського вторгнення з боку росії все піднялося на захист, стало у стрій проти підлої навали. Людиноненависний ворог, використовуючи смертоносну зброю (гради, урагани, смерчі, міни різних конструкцій тощо), навпаки згуртував нас в одну стійку, міцну родину.
Отож, сьогодні наша Батьківщина переживає надто важкий і трагічний період у своїй історії, тому що війна принесла багато страждань, смертей, людських втрат у кожну сім’ю. На лінії зіткнення руїни, кров… і справжній героїзм! Свідомість кожного українця докорінно перебудувалася, змінився світогляд щодо розуміння вартості власного життя і життя інших людей. Тому вже на цих підвалинах подій я пишаюся тим, що я – українець, що в мені тече кров українського непохитного духу, української гідності!