Мені 29 років. У мене є чоловік і дворічна дитина. Ми з Харкова. Дев’ятого березня чоловік вивіз мене з дитиною на Захід України, а сам повернувся в Харків, бо йому потрібно працювати.  Згодом я переїхала в Охтирку до батьків. Дитина важко перенесла дорогу. У неї були проблеми зі здоров’ям.

Ми з чоловіком і дитиною з першого дня війни сиділи в підвалі. Там було брудно й холодно, але залишатися у квартирі було страшно. Приходили додому, лише щоб приготувати їсти і прийняти душ. 

Було складно з маленькою дитиною. Ми з чоловіком могли деякий час обійтися без їжі й води, а вона – ні. Доводилося шукати дитяче харчування і підгузки. Дякуємо нашим військовим. Вони привозили нам воду і хліб. 

В Охтирці бомбили вулицю, на якій живуть батьки. Авіаударами знесло двадцять будинків. У батьківський не було влучання. Тяжко усвідомлювати, що багато знайомих загинуло.

Надіюся, що війна скоро закінчиться. Хочеться, щоб усі були живі, здорові і щасливі.