"Ані Сашко, ані Люда слухавку вже не брали. Я почала плакати"

Російські військові не припиняють обстрілювати українські міста та села. Кількість загиблих мирних мешканців, зокрема, дітей збільшується. Якщо на 17 грудня було відомо про 450 убитих неповнолітніх українців, то на 5 лютого вже оприлюднили дані про 460 загиблих дітей. Втім, і це число не є остаточним, адже не всі загиблі ідентифіковані. У цій публікації ми розповімо про долі чотирьох дітей, чиї життя забрала повномасштабна війна.

Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Радіо Свобода.

Артем Корнійчук. Фото з особистого архіву родини

Криворіжці Людмила та Олександр були разом близько десяти років. Дружили ще зі школи, а у 2013-му пара розписалась, через рік у подружжя народився син Максим.

Олександр працював на шахті, Людмила була в декреті. Коли відпустка по догляду за дитиною скінчилась, жінка теж вийшла працювати на шахту, але іншу. Пара тоді жила у свекра в селі, тому іноді жінці доводилось вночі повертатись додому пішки (зміни закінчувались у різні години – в залежності від графіку).

Щоб зручніше було працювати, пара орендувала квартиру на вулиці Каштановій у Кривому Розі. Там 19 квітня 2021 року народився другий син Корнійчуків – Артем або Тьома – як його називали всі рідні.

«Коли привезли маленького з пологового, старший Максим сердився, що йому брата не дають на ручки. «Мам, чого він так довго спить? Я хочу гратись», – говорив Максим», – згадує бабуся онуків.

Після народження другого малюка пара з допомогою рідних купила власну квартиру – у тому ж будинку на Каштановій. Подружжя Корнійчуків було щасливим, що нарешті мали власний куточок.

Людмила та Олександр Корнійчуки. Фото з особистого архіву родини

Після початку повномасштабного вторгнення, у квітні 2022-го Людмила з обома синами вирушила в Польщу. Тьома ще не ходив і не розмовляв. Зробив перші кроки та промовив перші слова вже за кордоном. Людмилі, згадує її мама Ольга, важко було з двома дітьми в незнайомій країні, постійно тягнуло додому.

У Польщі родина Корнійчуків познайомилась з сім’єю поляків – Терезою, її чоловіком Людвигом та їхнім сином Патріком. Поляки допомагали криворіжцям – продуктами, речами або добрим словом. Родини подружились.

У серпні 2022-го Корнійчуки все ж вирішили повернутись додому в Кривий Ріг. «Коли Люда з дітьми приїхала, Тереза з чоловіком передавала їм посилку. А пізніше Максим мені розповів, як із Патріком розділив долар. Поляк сказав онукові: «Половина в мене, половина в тебе. Коли зустрінемось, поєднаємо купюру», – говорить Ольга Шульга.

У родині дуже сильно непокоїлись, що за пів року за кордоном маленький Тьома забув їх, але ні – малюк вільно йшов на руки. «Вже після повернення пам’ятаю, як він лежить на ліжечку, дивиться на портрет батька Сашка і каже: «Тато»», – говорить бабуся хлопчика.

Артем Корнійчук. Фото з особистого архіву родини

Тьома багато дій повторював за старшим братом. Коли Максим чистив зуби – ставав поряд із ним. Старший брат ріс сором’язливим хлопчиком, а молодший навпаки – любив спілкуватись.

Кривий Ріг часто був під ударом ворожих ракет, тому родина постійно спускалась у сховище. Сашко разом з іншими чоловіками облаштував підвал.

«Коли Люда з синами вперше туди пішла, Тьома плакав. А потім звик – усміхався всім», – розповідає Ольга.

У грудні родина Корнійчуків займалась оформленням закордонних паспортів. Бабуся згадує, що Тьому довго не могли сфотографувати на документ, бо той був дуже непосидючим.

15 грудня Ольга Шульга була в гостях у доньки та онуків. Спочатку попили разом чай, потім бабуся гралась із Тьомою. У якийсь момент Люда дістала велику коробку.

– Мамо, я сюди вклала всі документи, – сказала донька мамі й показала, що там лежить також файл із фарбованими відбитками ручок Тьоми та Максима.

– Виростуть – покажу їм, – сказала Люда.

Людмила та Олександр зі старшим сином Максимом. Фото з особистого архіву родини

Поспілкувавшись із рідними, бабуся почала збиратись додому, щоб встигнути на маршрутку до села.

– Мамо, а можна я з бабусею поїду? – спитав старший Максим.

Хлопчику дозволили, він швидко зібрався. Коли Ольга з онуком вийшла з під’їзду, подивилась у вікна будинку – там руками махала її Люда та маленький Тьома. Більше вона їх не бачила.

16 грудня російська ракета влучила у будинок Корнійчуків. Вдома були Олександр, Людмила та маленький Тьома. Максим ще залишався в Ольги.

«Коли я почула вибух, то набрала всіх. Ані Сашко, ані Люда слухавку вже не брали. Я почала плакати», – каже бабуся Артема.

Чоловік Ольги вибіг з роботи в бік будинку на Каштановій. Потім переповів дружині: «Підбігаю, шукаючи очима кут дому, а його просто немає…»

Олександра Корнійчука знайшли живим на першому поверсі, його доставили в лікарню. «Люду, Люду спасайте», – стогнав він. Але травми були надто важкі – Олександр помер. Жінку знайшли під плитами будинку, Тьому – під батареєю. Загалом від тієї російської атаки загинули п’ятеро людей.

Будинок на Каштановій у Кривому Розі, куди влучила російська ракета. Фото ДСНС

«Напередодні Люда показувала гірлянду, яку повісила у прихожій та спальні. Коли доньку діставали, почало темніти, дивлюсь – прихожої немає, а гірлянда та мерехтить», – говорить Ольга Шульга.

Рятувальники віддали жінці стос документів, який зберігся. Там був і той файлик – ручки братів.

Прощання з родиною Корнійчуків. Фото: Олександр Вілкул

Максим після прильоту ракети залишався з бабусею. Вона поступово підводила хлопчика до того, щоб розповісти йому про загибель татка, мами та братика. Спочатку сказала, що вони у лікарнях на апаратах, а потім – перед самим похованням – що його рідних більше немає.

«Він як дитя не вірив у це. Думав, скажу, що це неправда», – говорить Ольга Шульга.

Після загибелі доньки, зятя та онука Ольга багато плаче, часто до неї підходить Максим і просить, щоб бабуся витерла сльози. Тереза з Польщі пише слова підтримки старшому хлопчику, що любить та пам’ятає про нього. Ольга все зачитує своєму онуку.

«Він потім мені сказав, що того долара, який він розділив із Патриком, уже теж нема…» – каже бабуся.

Жінка помічає, як іноді Максим прокинеться зранку і довго лежить, про щось думає. «Йому зараз найскладніше», – говорить Ольга.

Вона вже отримала розпорядження на опікунство над Максимом, який в один день, 16 грудня, залишився без мами, тата та молодшого братика.

«Краще б я була в тому будинку, на тій кухні, а моя родина залишилась живою…» – каже бабуся Ольга.

Будинок Корнійчуків після прильоту. Фото: Олександр Вілкул

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.