До 17 березня 2022 року сім'я Надії Владиславівни проживала у Маріуполі. Була робота, житло, стабільність. Тепер нічого цього нема. У перші дні повномасштабної війни залишалися вдома, а з 8 по 16 березня перебралися до Драматичного театру у центрі міста та знайшли там тимчасове укриття. Героїня пам'ятає щохвилини той фатальний ранок, коли російський літак скинув бомбу на будівлю, де від обстрілів ховалися сотні жителів. Центральна частина театру зруйнувалася, а вхід у бомбосховище під будівлею було завалено уламками. Почалася страшна паніка. Той момент жінка описує одним словом – місиво. У повітрі стояв неймовірний запах металу. Було багато крові. Багато мертвих людей. Потім театр спалахнув зсередини. На вулиці був обстріл і люди бігли, хто куди міг, але навколо театру всі будівлі були зачинені. Наступної ночі родина Назаренка ховалася у філармонії, а вранці вдалося виїхати у бік Запоріжжя. Надія Владиславівна не знає, чи захоче вона колись повернутися навіть до українського Маріуполя, адже там все нагадує про загиблих мирних жителів міста.

Ангел-охоронець дав нам бензин, щоб ми виїхали з пекла