Задорожна Анна, 9 клас
Опорний заклад «Ромоданівський ліцей»
Вчитель, що надихнув на написання есе: Городинська Г.В.

Війна. Моя історія

Беззаперечно, після вторгнення ворога життя українців змінилося. З моїх спостережень можу сказати, що ми стали більш згуртованими, дружними. Багато людей наразі займаються благодійністю, допомагають наданням гуманітарної допомоги, проводять концерти на допомогу ЗСУ, кожен намагається внести свій вклад в наше світле майбутнє.

Особисто я, аж до безпосереднього вторгнення не вірила, що буде війна. Напевно, це спрацьовував мій захисний механізм, так як не просто визнати, шо життя вже не буде таким як раніше. Багато моїх друзів виїхали з України, щоб забезпечити собі стабільне і безпечне життя. Проте кожного дня вони сумують за часом, проведеним на Батьківщині.

Війна почалась швидко й непередбачувано, але факт російського вторгнення я усвідомила значно пізніше. Кілька місяців пройшло перш ніж стала розуміти, що це не сон, а насправді відбуваються такі жахливі події. Спочатку я відчувала пустоту, безпомічність і безвихідь. Думки про те, що моє життя не буде таким як раніше не давали мені спокою. Проте, за підтримки рідних я змогла побороти свій страх перед невідомістю, почала будувати плани на післявоєнне майбутнє. Моя мама дала зрозуміти, що навіть в тяжкі часи не треба зневірюватися, що життя продовжується, що я зможу все подолати і бути щасливою навіть в такі буремні час

Зараз моє життя стабілізувалося. Усвідомивши, шо лише від мене залежить моє життя, я перестала думати про війну як про кінець всього хорошого, що я мала. Насправді, навіть в найтемніші часи, завжди знайдеться промінець світла, що осяє дорогу до щастя. Тому я не зациклююсь на негативі, а вірю в краще. Державі потрібні сильні громадяни, які зможуть допомогти відбудувати Україну після війни. Ми маємо прикласти всі зусилля, щоб наблизити нашу перемогу.

Зараз, абсолютно кожен може внести свій вклад в перемогу. Існує багато благодійних організацій, які займаються зібранням та розподілом гуманітарної допомоги. Громадяни створюють безліч «банок», куди бажаючі можуть скинути гроші, які потім підуть на армію, чи відбудову деокупованих територій. Разом, українці здатні на все.

Кілька місяців тому мій тато пішов служити в ЗСУ. Я розумію, що так він допоможе наблизити перемогу, проте дуже переживаю за нього. Він, і ще тисячі таких же людей жертвують своїм комфортом і спокійним життям задля нашого миру. Я горджуся кожним воїном, який захищає нашу землю і бажаю, щоб після війни всі вони змогли повернутися до своїх жінок, дітей і матерів.

Війна - це завжди смерть і розруха, проте не варто забувати, що після кожного дощу з’являється веселка. Саме тому, українці мають вірити в перемогу, і робити все можливе задля її наближення.