Війна змінила життя кожного. Багато місяців окупації зробили життя нестерпним. Кожної ночі ти лягаєш спати і боїшся, що за тобою прийдуть за твою українську позицію. Діти навчалися он-лайн в українських закладах освіти, тому з настанням осені майже перестали виходити на вулицю, тому що там могли зупинити і перевірити. За відмову навчатися в російській школі батьків, тобто нас, могли забрати на підвал. Найбільш важким був моральний і психологічний тиск. А шоком для нас став виїзд, на який ми наважилися в кінці осені. Так сталося, що ми виїжджали в різних машинах. Ми з сином проїхали, а чоловіка з донькою не випустили, і вони залишились чекати. Моя дитина провела 17 днів на блок-посту, поруч з рашистами. Під час перебування на блок-посту двоє людей померло, так і не дочекавшись, поки їх випустять на підконтрольні території. Для дитини це був шок. Звичайно, після окупації не вистачало продуктів, але головне - це ліків. Коли була можливість, нам їх передавали із Запоріжжя, але потім це заборонили. Зараз в нашому місті проблеми, тому що немає українських препаратів, а російські аналоги не завжди допомагають.