Ляшенко Наталія, асистент вчителя Ціпківської гімназії Краснолуцької сільської ради

Війна. Моя історія

Цей день наближався…Тривожні новини, відчуття чогось неминучого, незвіданого і страшного. І німе питання, яке не давало спокою ні на мить: «Невже?» Невже так просто зараз, у наш час,  вік  науково-технічного прогресу, можна просто прийти і позбавити життя інших людей, безкарно знищувати незалежну державу, бомбардувати цілі міста, руйнувати школи, лікарні, розстрілювати мирних жителів, немов варвар, плюндруючи все на своєму шляху?! Не вірилось…

Тієї ночі мені наснилась темрява, чорна, моторошна і гнітюча. Вона повзла, мов потвора, повільно і невпинно захоплюючи все над нашим селом, наближаючись до нашої оселі, і страшне передчуття біди зненацька охопило мене.

Пам’ятаю, як прокинувшись 24 лютого 2022 року, відразу схопила телефон і, холонучи від жаху, прочитала повідомлення про вороже повномасштабне вторгнення…  Зненацька всім єством ураз зрозуміла, що все наше життя тепер поділилося  на До і Після війни, і все, що було колись, тепер вже геть інше, і всі ми однієї миті стали іншими.

А попереду чекала невідомість, нескінченні черги за бензином, продуктами, відсутність ліків, і моторошні звуки щоденних обстрілів, які було чутно аж з Сумщини, від яких здригалася земля і тремтіли стіни будинку. Щоденне очікування неминучого: фронт наближається, ворог все ближче… А потім однієї ночі тривожне повідомлення: танкова ворожа колона рухається у напрямку села.

Боже, збережи Україну, збережи наших рідних! І все, що раніше мало значення, враз втратило сенс. Виявилося, що найцінніше, найдорожче ми носимо в своєму серці, а все, про що ми мріємо, - це МИР, ПЕРЕМОГА і ЖИТТЯ. Про це і нині думаємо щомиті, згадуємо у наших молитвах. Коли летять «шахеди» над хатою, коли перебуваємо у сховищах з дітьми під час «Повітряних тривог», коли разом з батьками та учнями проводимо благодійні ярмарки на підтримку ЗСУ, коли наші вчительки в’яжуть теплі шкарпетки захисникам і дбайливо разом з учнями пакують запашний «Ціпківський чай» чи передають смаколики та малюнки для фронту.

І тому я вірю, що незважаючи на тисячі обстрілів, ворожу лють, жахливі новини, крізь виття сирен і гул канонад на нашу багатостраждальну українську землю таки прийде довгожданий, такий омріяний МИР.

Вклоняюся доземно кожному, хто наближає сьогодні нашу ПЕРЕМОГУ: нашим дорогим захисникам, волонтерам, усім, хто долучається нині до загальної справи, дає відсіч ворогу. Щоб прийшла в Україну мирна весна, щоб під українським  сонцем зростали діти і квітували сади, а учні навчалися без сирен.

І я переконана, що цей день неодмінно прийде. Бо його наближає і мій син, який служить у лавах ЗСУ, колишній студент, двічі поранений, для якого МИР і ПЕРЕМОГА варті боротьби.

Вірмо. Борімося. Перемагаймо. І хай у кожного з нас буде своя історія. Історія Миру і Перемоги.