На момент початку російського вторгнення ми з дитиною збиралися до школи. Були вдома, як почули, ніби щось пролетіло над будинком, але не придали значення, адже біля нас знаходиться міжнародний аеропорт. Але на жаль, то був не літак, а ракета, яка пролетіла саме над нашим будинком, саме в аеропорт! Приїхавши до бабусі, по новинах, почули, що почалась війна! Це був початок наших жахів: постійні обстріли, бої за місто та окупація! 8 місяців страху, обстрілів, втрати знайомих, сусідів та переховування дітей у підвалах, щоб не вивезли на росію!

Цілодобові обстріли, перебування без мобільного звʼязку, світла та можливості викликати швидку для поранених. Найбільше шокували обстріли мирних жителів: російські військові обстрілювали з іншої сторони села. Ракета влучила в приватний будинок моїх сусідів. Паніка, адже звʼязку не маємо, швидку не можемо викликати… Російські військові навмисно не пропускали допомогу (люди своїм транспортом їхали за швидкою допомогою).

У результаті обстрілу загинула жінка в лікарні: їй вiдiрвало руки і ноги. Сина знайшли пiд завалами ще живим, але його розiрвало так, що пiд час звiльнення з-пiд завалiв вiн помер. Чоловiк отримав безлiч поранень: переломи ребер та контузiю, але залишився живим! Ця трагедiя дуже нас шокувала. Також шоком була байдужiсть росiян…

Нажаль, ми були змушенi переїхати через росiйськi злочини. Вони створили штучний голод на найбiльшiй птахофермi України.

Найщасливішим моментом стало звiльнення нашого мiста пiсля 9 мiсяцiв окупацiї! Звiстка про те, що в мiстi вже нашi захисники! Першi зустрiчi з хлопцями – щирi емоцii щастя та вдячностi!

Наразі працюю дистанцiĭно. Все, що не дає забути про війну, це зруйновані будинки поряд. До сьогодні тривають обстріли села, міста, смерті людей, дітей, знайомих… Страшно зайвий раз виїхати в місто, адже не знаєш чи повернешся ти сьогодні до дому. Але ми віримо в нашу перемогу, віримо в ЗСУ. Підтримуємо та допомагаємо, щоб пришвидшити перемогу! Слава Україні!