Після 77 днів окупації довелося залишити все своє життя та рідних і виїхати лише з двома валізами. Окупанти намагалися відібрати все, що могли, а постійні перевірки робили перебування нестерпним.

Ми перебували в Херсоні, коли почули вибухи в Чорнобаївці. Відчули страх, ступор і нерозуміння: як це можливо в XXI сторіччі? Потім з’явилася надія на швидке закінчення війни.

Я розбудила дітей і максимально спокійно сказала правду, пояснила, що ми їдемо в село до бабусі та дідуся, бо разом пройти це пекло буде легше.

Дати виїзду з окупації – 11-12 травня 2022 року. Перші дві доби нас не випускали, а потім по колоні стріляли з танків – були жертви. Ми бачили на власні очі, як орки забирали дідуся на допити, а на мене на блокпості навели автомат, криком кликали «асвабадітєль». По нашій колоні стріляли.

Ми стикнулися з панікою. Голоду не було, але багато того, до чого ми звикли, зникло. Жодних матеріальних речей не збереглося – тільки пам’ять та спогади.