Ігор Павлюк

"30 секунд врятували життя моїм дітям"

З 2014 до 2022 року десятки тисяч жителів окупованої частини Донбасу залишили свої домівки, щоб будувати життя на вільній території України. Велика війна змусила стати переселенцями сотні тисяч жителів Донецької та Луганської областей. Російське «звільнення» стерло з лиця землі десятки сіл, селищ та міст сходу.

Станом на січень 2023-го Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури повідомляло про понад 170 тисяч зруйнованих житлових будинків по всій Україні. Найбільше постраждав схід.

Журналісти проєкту Радіо Свобода Донбас.Реалії поспілкувалася з Ігорем Павлюком, якого війна вигнала з дому.

Маріуполець Ігор Павлюк усміхається, пригадуючи своє життя до повномасштабного вторгнення. Каже, мав усе, про що можна мріяти. Тепер лише мріяти і може.

«Я працював директором палацу культури «Український дім», там найбільша сцена на сході України, жив у самому центрі Маріуполя, жартував, що центральніше вже нікуди. У мене чудова родина: дружина та двоє дорослих дітей, менша донька навчається в університеті. Собака, якого ми змогли вивезти з собою», – розповідає Ігор.

Про початок війни він дізнався від знайомого з Києва, спочатку не повірив.

«Дзвонять друзі: Ігор, у нас війна. Кажу: зачекайте, війна не може бути. Нам тут важко, тому що ми вже звикли, все ж таки 8 років – прифронтове місто. Ми хоча б були частково до цього готові, що якісь можуть бути проблеми, але про те, що звістка прийде з Києва, що така ситуація страшна – я не вірив», – розповідає чоловік.

Ігор Павлюк був директором палацу «Український дім» в Маріуполі

Пригадує, того дня поїхав на роботу, адже розумів – палац розташований у стратегічному районі міста. Звідти протягом усього дня відправляли українських військових на перші бої, приймали перших маріупольців в укриття та облаштовували бомбосховища.

«Я дуже вдячний своїм співробітникам, які допомагали організовувати все це, що були поруч, ми спочатку фактично жили на роботі. Проте діставатися палацу я міг лише до 7 березня, далі це вже було небезпечно», – розповідає Ігор Павлюк.

«30 секунд врятували життя моїм дітям»

Ігор зізнається: вважав, що центр міста лишиться цілим, бо поруч пологовий будинок та будинок зв'язку, але все це, каже, було зруйновано російськими обстрілами. У багатоповерхівку, де мешкала родина Павлюків, вперше російський снаряд влучив 9 березня.

«У цей час ми вже готували на вогнищах, жили практично на вулиці, бо страшно було підніматися нагору. Я говорю, що, напевно, барбекю наївся до кінця свого життя. Ми тоді не готові були до того, що спатимемо в підвалі або ночуватимемо на вулиці. Тоді ще все-таки ми піднімалися додому і думали, що у нас все буде добре», – говорить чоловік.

9 березня вони з сім'єю так само піднялися. Це було востаннє, коли вони були у своїй квартирі.

«Діти були у своїй спальні, щось там ще збирали, дружина кличе їх їсти, і десь за 30-40 секунд на місці їхньої кімнати – розвалини. Було влучання, ми заглянули – пожежі не було, я не знаю, можливо, вибуховою хвилею знесло, але вже не було ні меблів, ні речей, нічого, ось просто голі стіни. Весь час кажу, значить так воно мало бути: ось буквально секунди, які врятували моїм дітям життя», – пригадує Ігор Павлюк.

Ігор Павлюк разом з родиною планує повернутися додому після звільнення Маріуполя.

Повністю квартира згоріла 16 березня, коли військові РФ завдали авіаудару по маріупольському драмтеатру. Родині вдалося виїхати з міста лише 22 березня. Попри все – Ігор з родиною мріє про повернення. Іноді, каже, йому сниться місто, яким воно було до початку повномасштабного вторгнення Росії.

«Сниться, як я ходжу по Маріуполю, дивлюся на його гарні вулиці. Хочеться додому, дуже хочеться, навіть попри те, що із матеріального там нічого не лишилося. І у мене в Маріуполі лишилися друзі, з якими я зрідка спілкуються, вони чекають на повернення України», – ділиться своїми переживаннями Ігор Павлюк.