На початку російського вторгнення жили в новобудові без ремонту й опалення. 2 тижні спали одягнені на підлозі: я, мати, батько, на той час 10-річний син.

Через 2 тижні після вторгнення ми (я, мати, син) виїхали до іншої області (евакуювалися шкільним автобусом за сприяння сільської ради), а батько залишився і їздив на роботу до Києва на велосипеді.

Там ми перехворіли на ковід, а син - на вітряну віспу.

Умови були такі собі (туалети, душеві). Не було розеток у кімнаті, а син навчався онлайн + я працювала онлайн. Були проблеми з Інтернетом.

01.12.2022 р. під Бахмутом загинув мій колишній чоловік (батько сина).

Під час війни був і приємний момент - коли змінила роботу і почала трішечки більше заробляти, бо раніше отримувала мінімалку. Нічого змінювати не планую. Зараз живемо всі разом.

Предметом, який нагадує мені про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року, є фото батька мого сина.