Ігор Чечінов | Лиман

"13-річний Ігор з міста Лиман мріяв стати залізничником"

Російські військові не припиняють обстрілювати українські міста та села. Кількість загиблих мирних мешканців, зокрема, дітей збільшується. Якщо на 17 грудня було відомо про 450 убитих неповнолітніх українців, то на 5 лютого вже оприлюднили дані про 460 загиблих дітей. Втім, і це число не є остаточним, адже не всі загиблі ідентифіковані. У цій публікації ми розповімо про долі чотирьох дітей, чиї життя забрала повномасштабна війна.

Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Радіо Свобода.

13-річний Ігор з міста Лиман мріяв стати залізничником

Ігор Чечінов. Фото з особистого архіву родини

Оксана зі Слов’янська вже ростила двох хлопчиків – Ярослава та Руслана, коли познайомилась з Артемом Савюком. Пара мріяла про народження дитини. Невдовзі стало зрозуміло, що Оксана чекає на малюка. Лікарі довго не могли встановити стать, бо немовля ховалось. Через деякий час дізналися, що в родині буде поповнення чоловіків.

15 липня 2008 року народився Ігор Чечінов. У дитинстві він багато хворів – то бронхіти, то застуди. Але з роками здоров’я хлопчика міцнішало. Ігор ріс схожим на татка, розповідає Оксана. Міг розлютитися на щось, але швидко заспокоювався та вибачався.

Ігор Чечінов з мамою Оксаною Савюк. Фото з особистого архіву родини

Зі Слов’янська родина переїхала до Лимана, де купила будинок. Почала влаштовувати своє життя на новому місці.

Класна керівниця Ігоря в середній школі Вікторія Бондарєва згадує учня усміхненим, життєрадісним та слухняним. З роками він ставав дедалі серйознішим. «Якщо щось з уроків не вдавалось, Ігор казав: «Нічого. Буду старатись далі», – говорить Вікторія.

Ігор вчився на середньому рівні. Важко йому давались українська мова, література, математика. А от полюбляв фізкультуру. Ігорю подобалося кататись на велосипеді та грати у футбол. Після школи багато часу проводив з однокласниками. Взимку діти грали у сніжки, влітку – просто гуляли.

«Вчителі казали, що він ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Так і вдома було: я щось роблю, а син приєднується. «Щоб мамі праці не було» – говорив», – розповідає Оксана Савюк.

У майбутньому Ігор хотів працювати на залізниці – як тато. Артем Савюк був слюсарем у вагонному депо, часто брав з собою на роботу сина. Хлопчик бігав вагонами та мріяв про майбутнє, пов’язане з ними.

Ігор Чечінов. Фото з особистого архіву родини

24 лютого 2022 року родина зустріла вдома у Лимані. Через кілька тижнів до Оксани з Артемом зі Слов’янська, який щільно обстрілювали, приїхали рідні жінки: мама, тато, брат та бабуся.

«Мамо, що хоче Путін від нас?» – запитував 13-річний Ігор в мами. Хлопець розумів все, що коїться навколо. Навіть заспокоював маму, коли та плакала та боялась.

Іноді родина чула вибухи – але десь далеко, тому намагалась жити, як раніше. Змогли посадити город, з яким допомагав Ігор. 24 квітня сім’я відсвяткувала Великдень.

«25-го я прокинулась від того, що від обстрілів у будинку дзеленчало скло», – згадує Оксана. Вперше вибухи були так близько. Родина у домашньому одязі вибігла ховатись у льох. Вийшли, коли звуки обстрілів стихли. Сім’я стояла на подвір’ї, коли російська армія знову випустила снаряди.

Оксана згадує, як її сильно відкинуло. Потім у льох затягнув тато, а Ігоря – бабуся хлопчика. Чоловік Оксани так і залишився лежати на вулиці – він загинув на місці.

13-річному Ігорю уламок зачепив ногу та влучив у груди. В Оксани постраждали рука, нога та печінка. Родина намагалась викликати «швидку» та рятувальників, але ті сказали, що під час обстрілів не виїжджають. Кілька годин поранені стікали кров’ю у льосі.

Ігор Чечінов з мамою Оксаною Савюк. Фото з особистого архіву родини

«Ігор просив мене, щоб я не заплющувала очі, а вийшло навпаки...» – говорить Оксана.

Коли обстріл закінчився та все притихло, поранених нарешті забрали по лікарнях. Оксану відправили до Краматорська, а Ігоря – до Слов’янська. Там дитині зробили операцію, збирались його вивезти до Дніпра. Не встигли. Хлопчик помер.

Постраждалу Оксану потім теж відправили до Дніпра. Перші дні після евакуації вона була у важкому стані. Лікарі попередили рідних, щоб не говорили про загибель сина. Мама могла не перенести цю звістку.

Вчителі в школі з першого дня знали, що загинув їхній учень Ігор Чечінов – згадує Вікторія Бондарєва. Але рідні попросили нічого не публікувати у соцмережах. Тому вони зберігали тишу.

Лише через кілька днів сестрі Оксани дозволили сказати. На той момент хлопчика вже поховали у Слов’янську, а його батька Артема – у Лимані. З лікарень Оксана вийшла у серпні, переїхала до сестри на Полтавщину. Восени жінка відвідала могили сина Ігоря та чоловіка Артема, яких втратила в один день.