З 2014 року в мене дуже змінилося життя , я була вагітна, коли виїхала з Дебальцеве, через 2 місяці в Дебальцеве померла моя мати, серце не витримало, вона не хотіла виїжджати. Через рік помер мій батько, батько дитини залишився там.

Я спочатку поїхала до Охтирки, там знімала житло і жила, поки бойові дії не почались у 2022 році, нещодавно я узнала, що батька дитини немає в живих.

Зараз я мешкаю в Ужгороді в гуртожитку з меньшою донькою, отоплення ще немає, тому ми хворіємо. 10 років я переізджаю з одного житла в інше.

Коли почалася війна, я була з молодшою донькою, старша була в Харкові, у підвалі сиділи.

Я старалася зберігати спокій, щоб не лякати її, хоть то було важко, але ж звичайно вона була перелякана.

Найстрашніше було, коли старша позвонила з Харкова і сказала, мама нас бомблять, її квартиру, яку вона винаймала , пробило снарядами з обох сторін.