"Я сиділа на дивані, тряслась від страху і плакала"

Суровець Марія, 16 років, ЗЗСО I – III ступенів № 17.

Війна. Я з Донецька, тому для мене це слово означає дуже багато. Для мене війна асоціюється з мультфільмом «Маша та ведмідь».

Я добре пам’ятаю той день. Це був понеділок, 26 травня 2014 року. Я тільки приїхала до будинку бабусі і дідуся, за яким ми доглядали, бо вони були в Азербайджані. Мама поїхала на роботу, а я погодувала собаку, зробила пару бутербродів, налила чаю і сіла дивитися мультфільм.

Мені стало страшно, я зайшла до хати і почала телефонувати мамі, але зв’язку не було. Я декілька хвилин не знала, що мені робити і просто сиділа на дивані, тряслась від страху і плакала. Потім я зібрала думки до купи і почала знов і знов телефонувати мамі, тітці та дядьку, але марно.

Так я просиділа приблизно півгодини, а потім прийшла мама, яка була менш наляканою, ніж я. Виявилось, це був обстріл аеропорту.

На щастя, тато вчасно полетів за кордон, на роботу, бо він мав відпустку до 27 червня і міг поїхати в день обстрілу летовища, але в останню мить чомусь вирішив змінити дату вильоту і поїхав на день раніше.

У той день мою двоюрідну сестру поранило уламком снаряду, і мій дядько вирішив відправити її та мого двоюрідного брата до родичів у місто Дніпро.

Тому моя мама теж вирішила відіслати мене і мого брата в Дніпро, подалі від війни. Саме того дня, коли ми їхали з Донецьку на потязі, я знову дивилась той самий мультфільм, для мене почалась війна. Війна, через яку я не була в місті сім років, через яку я не була на весіллі тітки. Війна, через яку моя та багато інших сімей покинули свої домівки.

Той день і ця війна змінили моє життя, і більше я не можу просто дивитися мультфільм «Маша та ведмідь», бо знов і знов згадується жахіття – день, коли для мене почалась війна.